Перейти до основного вмісту

Пора жовтого листя

Григорій Ліщенюк

* * *

Я завтра встану, ще до сходу сонця,
Піду в степи, де полини сивіють.
Там вітер чеше косу яворонці
І в травах дикі маки червоніють.

Загублюся в лісах, в широких долах,
Втомившись, край дороги відпочину.
Переночую у безмежнім полі,
А завтра знов у синю даль полину.

Віддам усе, ніщо мені не треба,
Піду бродити по полях з вітрами,
Дивитися, як сині очі неба,
 Цілує мак гарячими устами.


* * *
Грошей не наскладав я, ні,
Все якось бракувало часу,
Прикрас немає на мені -
Я тіло шрамами прикрасив*.

Не крав я. Просто жив, як міг:
Не хитрував і не лукавив. Я
 чистоту в душі зберіг,
 А тіло - це вже інша справа.

* * *

Летять, летять у вирій сірі птахи,
А жовта осінь листя обрива.
Ридає вітер цілу ніч над дахом.
І мокне під дощем суха трава.

І сад безлистий яблуком останнім
Нагадує, що літа вже нема.
І заморозком першим на світанні
До мене в гості квапиться зима.

* В дитинстві я невдало розібрав снаряд, тож маю на тілі понад сотню швів.

* * *

Ягода - суниця Заманила в ліс.
Зім'ята спідниця Впала на покіс.
Колеться ожина, Ах. солодкий сік.
В мене є дружина, В тебе чоловік.

Ягода - малина, Ой, яка смачна.
Не моя провина, Не твоя вина.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Шевченко - музикант

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!


Т. Шевченко, «До Основ’яненка»

Тарас Шевченко – пророк, мислитель, поет, художник, музикант, фольклорист-етнограф, археолог, історик. Мистецька постать Кобзаря у всій своїй багатогранності є монолітна, цільна, з нерозривною єдністю творчого мислення. Різні види художньої діяльності нашого митця становлять органічне ціле, взаємно розвиваючи, доповнюючи і пояснюючи один одного.

Казка про лісовика

ГАЛИНА
СМЕРЕЧИНСЬКА

КАЗКА ПРО ЛІСОВИКА

У зеленій шапці лісу,
Там, де сон гамак свій звісив,
У хатинці біля броду
Жив дідусь білобородий.
То маленький лісовик,

Дармувати він не звик.

Василь Стефаник і розвиток новелістики на покутських теренах

Коли відзначалося сторіччя від народження русівського генія, видатний український літературознавець, професор Чернівецького університету Василь Максимович Лесин (1914-1991) обнародував у малотиражному відомчому збірнику „Українське літературознавство” простору добірку „Вінок шани Стефаникові”, складену з відповідей 25-ти тогочасних українських прозаїків на запропоновані ним запитання про час та обставини першого їхнього знайомства з новелами великого майстра та про вплив на їхню подальшу письменницьку долю. 
Будучи яскравим взірцем господарського дбання про джерельну базу філологічної науки, аналогів якому не так уже й багато спостерігалося тоді, а в наші дні ще менше, „Вінок...”роботи буковинського вченого і нині слугує та й буде слугувати осягненню незвичайного резонансу творчості новеліста з Покуття в українській і світовій літературі. „Нехай ціпеніє з подиву світ – кожна маленька новела варта драми Шекспіра.