Перейти до основного вмісту

На гілці тиші

Василь Рябий

Живе душа в комусь — 
світяться очі, цвіте мова, бринять крила. 
А набридне — тихо переселяється — 
терпи порожність, згадуй свято буття, 
окрадений чи ощасливлений... 
Отак і дихає коловерть 
додаванням і відніманням мандрівного «я».


ЛУНА ОСТАННЬОГО ДЗВОНИКА

Чи є хтось такий, кому невесело,
коли лунає малинова мелодія травня.
Це оселилися у школах жайворонки
і кличуть дітей з набридливих стін
на кудихочеться привілля
сонця, дерев, трав і ріки,
розваг, кольорових снів
і активної безтурботності.
А кому чомусь сумно,
той сприймає останній дзвоник
як елегію світлого прощання
зі своїми знайомими,
і мовби не так, як завжди,
бачить, чує і відчуває
красу весняної пори,
за якою на черзі багато прози,
начиненої всілякими сюжетами,
навіть побутовими дрібницями...
На святі останнього дзвоника
я угледів, що моя надія
через невипадковість розлуки
стала малоймовірним сподіванням.
І що вдієш в разі початку канікул,
якщо не продовжувати вчитися
в безвідпустковій школі життя,
слухаючи мудрість
небесного жайворонка.


КОЖЕН ЗА СЕБЕ

Зустрічаю однокласників.
Більшість в клопотах по шию.
Один до краю агресивний —
не може виплатити проклятий кредит.
Інший надто збайдужів,
йому все по цимбалах.
А цей, з інтелігентної родини,
маючи вищу освіту економіста,
називає себе бомжем,
хату пропив чи забрали,
каже, що скотився
до рівня скотини,
риється у контейнерах для сміття,
спить де доведеться
(з вокзалу виганяють,
у підвалах холодно,
прибився до старого парубка
і якось живуть).
Він має за кордоном
заможних родичів,
але чи потрібне їм таке нещастя?..
Чоловіка однокласниці
привезли мертвого з Португалії —
виплакала очі й постаріла.
Мій шкільний друг
не діждеться дружини-заробітчанки
з хваленої Італії...
Тільки декілька людей із класу
можуть вважати себе успішними
чи то щасливими,
бо задовольняються малим,
хоча це означення відносне.
А про поета кажуть:
не хвалиться нікому,
що зводить кінці з кінцями...
А кому хвалитися,
якщо тепер кожен тільки за себе.

* * *


краса ящірки
в зморщеній шкірі

(не втечеш від схожості)

одні люди подібні на звірів інші на птахів

(ти вже кимось і є але ще пізнання не підказало хто)
добре би — людиною

* * *

Чомусь не передають
в останніх новинах:
поширена хвороба
на безсердечне серце.
Нема таких ліків,
щоб вилікувати
отих безсердечників
з живим серцем.
Хоча скаржаться
на сердечні недомагання,
недостатність, напади.
А мені зауважують:
вчіться бачити прекрасне,
відверніться від безсердечних.


ХІД НАВСПАК

Якось сталося,
що вчорашній день
став завтрашнім.
Але його не впізнають:
не той вигляд,
інший ключ розмови.
Мовби не завершувався
і не розчаровувались,
не плакали,
не кляли,
не поминали...
І ти у завтрашньому,
що стало нинішнім,
дякуючи вчорашньому,
навіть не здогадуєшся
про таємницю фокуса
циклічного буття.

ЛОГІСТИКА КОЛІСНИЦЬ


Вози, ридвани, брички,
фаетони, тарантаси,
диліжанси, карети —
наїздились так,
що протерли колеса
і позабували шляхи.
Єдиний катафалк,
мов кінь, що ходить по колу,
знає останню дорогу,
але вдає,
що немає пам'яті...

м. Коломия

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Шевченко - музикант

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!


Т. Шевченко, «До Основ’яненка»

Тарас Шевченко – пророк, мислитель, поет, художник, музикант, фольклорист-етнограф, археолог, історик. Мистецька постать Кобзаря у всій своїй багатогранності є монолітна, цільна, з нерозривною єдністю творчого мислення. Різні види художньої діяльності нашого митця становлять органічне ціле, взаємно розвиваючи, доповнюючи і пояснюючи один одного.

Казка про лісовика

ГАЛИНА
СМЕРЕЧИНСЬКА

КАЗКА ПРО ЛІСОВИКА

У зеленій шапці лісу,
Там, де сон гамак свій звісив,
У хатинці біля броду
Жив дідусь білобородий.
То маленький лісовик,

Дармувати він не звик.

Василь Стефаник і розвиток новелістики на покутських теренах

Коли відзначалося сторіччя від народження русівського генія, видатний український літературознавець, професор Чернівецького університету Василь Максимович Лесин (1914-1991) обнародував у малотиражному відомчому збірнику „Українське літературознавство” простору добірку „Вінок шани Стефаникові”, складену з відповідей 25-ти тогочасних українських прозаїків на запропоновані ним запитання про час та обставини першого їхнього знайомства з новелами великого майстра та про вплив на їхню подальшу письменницьку долю. 
Будучи яскравим взірцем господарського дбання про джерельну базу філологічної науки, аналогів якому не так уже й багато спостерігалося тоді, а в наші дні ще менше, „Вінок...”роботи буковинського вченого і нині слугує та й буде слугувати осягненню незвичайного резонансу творчості новеліста з Покуття в українській і світовій літературі. „Нехай ціпеніє з подиву світ – кожна маленька новела варта драми Шекспіра.