Вежі сторожові

Share:
Іван Стефурак


КЛЮЧ

Хтось голосно відкрився горам:
— О-го-го-го-го-о-о-о,
Гори відповіли луною.
Ти очима погладив квітку,
Квітка пішла за тобою.


РОЗИГРИ

Метелики несуть на крилах
сонце, як жар-птицю,
цвіркуни співають пісні,
що записала трава
ще мільйон років
до нашої ери,
ліщина показує нам галявину,
де зусубіч пахне всяке зілля:
медунки, грицики, дзвіночки,
де вранці виходять голі нявки
й танцюють зелен-танець.


* * *
Хто там стоїть
за брамою століть
трава — чиїсь несказані
слова.



* * *
Стою на траві
допотопного віку
вгорі — бинда літак


* * *
Мороз узувся
у великі черевики
і скрипучо ходить надворі


* * *
— Де живе сніжок? —
запитали мене малята.
— Сніжок живе
поза хатою у загаті
Й коли стає його забагато,
то вітри випускають гуляти,
щоби більшою стала
зайчикова хата.


* * *
Ластів'ятком,
Жабенятком,
Козенятком,
Проскакав
По стежці
Перший
Травневий
Дощ.



НА ІВАНА КУПАЛА

Музика небес: пір'їнка-хмаринка цвіте,
Дух землі: стеблинка, стебличка жита-пшениці,
Сила води: кора дерев величних,
Світло вогню: листя і лиця.



* * *

Відчайдушні мої горяни,
Коріння переплітаються,
Глибинами рвуться увись.
Чорняві мої горянки,
Повні рибами
Води Рибниці —
Стань і дивись.
Най печалі твоі відпечаляться,
Причаїлися тайни причалені,
Зупинись коло річки причаєно —


Стань і дивись.


* * *
— Стій —
сказав мені стіл,
— Не поспішай —
мовив вішак,
— Хвилини, як дим —
нагадав дім.
Обернувся —
ніякої втоми,
усвідомив —
неділя —
Боже, —
я вдома.

село Великий Ключів
на Прикарпатті


Більше читайте  у "Дзвоні", число 4 за 2012 рік

Немає коментарів