4/13/2012

Мистецтво музичного спілкування

Серед всіх інших форм мистецтва камерний ансамбль відзначається особливою природою і відображає музичними засобами одне з найважливіших і найважчих завдань, яке повинна вирішити людина як homo socialis: навчитись промовляти до інших так, щоби їх переконати, і навчитись слухати інших так, щоби їх почути. 

Гармонія спілкування, втілена в інструментальному співзвуччі, розкриває не лише безпосередність емоційного відгуку – коли говорю тільки Я! – а й мудрість, зваженість вислову, коли Я узгоджую свої поривання з Ними. Недаремно ж інтелектуалізація музичного виразу завжди відзначала творчість для ансамблевих складів. 


Томас Манн у романі «Доктор Фаустус» зазначає, що «мистецтво пізнього Бетховена (подібно до романтиків) переходить зі сфери чисто музичної в сферу загальноінтелектуальну» . Невипадково також, що найінтенсивніший розвиток камерно-інструментальної творчості в кожній національній культурі здебільшого припадає на періоди особливого піднесення творчого й інтелектуального процесу.

Цей розгорнутий поетично-символічний вступ мав на меті привернути увагу до події, яка в калейдоскопі культурних подій Львова може й не викликала всезагального резонансу, проте вписала сторінку в музичну історію нашого міста. Кафедра камерного ансамблю та квартету Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка святкувала свій 60-річний Ювілей. З цієї оказії знані музиканти, які працюють на кафедрі, підготували ряд концертів, записів на компакт-дисках, провели репрезентативну наукову конференцію і видали об’ємний том статей і рецензій, який, хоч і названий по-науковому строго і просто – «Камерно-інструментальний ансамбль: історія, теорія, практика», насправді міг би мати ще й інші, виразніші титули, наприклад: «Музична мандрівка по епохах і континентах», «Львівські камерно-інструментальні рефлексії», «Камерний ансамбль як філософія музичного спілкування»… Бо кожен, поданий до збірки матеріал має свій глибинний підтекст і розкриває неповторні грані барвистого калейдоскопу камерного музикування. Тут не бракує музичних портретів співвітчизників і зарубіжних композиторів та виконавців (у виконанні і видатних вчених С. Павлишин, А. Терещенко чи Н. Савицької, і досвідчених педагогів та виконавців Р. Залеської, В. Сидоренко, Т. Слюсар, Л. Закопця, Н. Мариняко, В. Андрієвської, і великої когорти молодих дослідників), роздумів про саму природу камерного ансамблювання, нових несподіваних ракурсів розуміння «мудрої музичної бесіди» (Б. Сюта, І. Польська, Ю. Соколовський, О. Фрайт, А. Карп’як та ін.). 

Але особливо теплий емоційний відтінок в загальну науково-теоретичну панораму камерного ансамблю вносять статті, присвячені історії кафедри, чудовій львівській традиції спільного музикування, для становлення і розквіту якої так багато зробили наші попередники, стільки серця у її продовження вкладають сучасники, і, сподіваємось, наступники залишатимуться такими ж майстерними та переконливими. Як же добре, що для цієї багатої історії вже сформувався корпус власних літописців – завідувача кафедри професора А. Микитки, Н. Дикої, що стала «мотором і серцем» і конференції, і наукового видання, Т. Шуп’яної, К. Колесси ! Адже музика – така тонка і делікатна матерія, що реально живе лише ту хвилину, коли звучить, після концерту залишається відлунням у серці слухачів протягом життя, але карбується у записаних сторінках музичної історії назавжди.

Любов КИЯНОВСЬКА
м. Львів


EmoticonEmoticon