Advertisement

Апокрифи відійшлих

Ярослава Павличко


* * *
На Підзамчу
де потяги бігають
як діти нечемні
стара Феська
пасе кози
Сенько
із роду Седлярів
майструє сідла
для коней червоних
...там
розстеклася
розлука
і загусла,
немов троянда,
обернулася
дівчиною
із
казки


я
об розлуку –
порізала палець

і стікає кров
у сурму
сивого
світанку
на Підзамчу





Історичний портрет
княгині Ольги

Невидимий край
для серця
стікає
сльозою віків

воїни
при дорозі –
Пліснесько відійшло…
Їх потаємні вали
горнуться до пташини
знаком розлук і титл
жовта поникла
трава
віща княгине Ольго
твоя емаль
у ранах

(воїни встали рано –
як козаченьки засвіт)

твоя емаль
у ранах –
букви як обереги
витягуєш
з прасторіч

див
поверх древа
кличе
свище
кричить
зове

і у розломах часу
ірмосами
стіка



На краю світів. Балада.

Ми на краю світів. Там роса розтина
слово наше з ялиць і отар.
Мабуть, все те наснилось у віщих снах,
де Володарем правив Мольфар.

Стільки часу пішло. І дерева втекли.
Жовто луки цвіли наостанок.
Усміхнувся нам знак. Ані добрий, ні злий.
Він був знак – він кривавивсь, як ранок.

Розметалася вправо і вліво душа.
Гадь у коси сплелась воєдино.
Отакий собі просто космацький шарм
зацвіта позолотою дивно.

Я – за гори Угорські – як в епосі тім,*
нарід там у язичницьких скресах.
... Величалися гори безмежно круті.
Біг мій світ на античних колесах.

Вже на краю гори. Тут гуртуються даки –
Розчинилась у водах їх зброя.
Полином перецвілим зайнялися маки, -
наче лики біблійного Ноя.


*Мається на увазі писемна пам’ятка «Слово о полку Ігоревім».



Заратустра

Що говорив Заратустра?
Як говорив Заратустра:
вишите-перемережене
на полотні полонин...
Ховається огень
опісля заходу сонця
тіні сонцеликі
перетинають
тоненьку
стежину-плай...

трафунок
надто вбогий...

Віщун
все-таки прийде –
меланхолійний
привид Заратустри
товкмачитиме
не східну

галицьку мудрість
на розплетених
косах-вітрах
понанизаних
дощами
первоцвітом
......................
оповідями
старого Олекси Бахматюка –
Заратустри
полив’яних див
червоної
глини
із Космача



Звіриний стиль

голоси
розчинились
у звіриному стилі
але
звір заперся
століттями
під Чернігівським порталом
у Спаському соборі
писар у келії
виплітає вервечку
на пергаменті
сльози Ярославни
кінцівка
у формі тризуба
закінчує
ще одне житіє

То хто ж
юродивий
ми
чи ті
що в звіриному стилі
селились?


У степу

Раїсі Лиші та Юрієві Вівташу


Степ розшили навпіл

Сорочку білу на виріст
пошили
із нього.

А ця сорочка із ковили
літо скіфське
дзвонить
небесними кониками.

хрестиком білим по білому
бігає літо

Колише мадонна скіфська
дитятко
Дніпра



* * *
До енної дати першої друкованої книги
на Україні в Грушівському монастирі.


Коли ми поклали списи –
На берег зійшла срібна тінь –
Не стало усіх. Тільки Тиса
обпалену черкала рінь.

Де Грушів – розквітли ружі.
Мовчав монастир ще вві сні.
Там слово Боже, як груша,
світиться оком душі

Кирилиця заіскрилася.
Не згасала і титла, і мідь,
А ми як з далекої прощі
стояли, неначе німі.


Більше читайте у "Дзвоні", число 3 за 2012 рік

Немає коментарів