3/14/2012

Ходить світами душа молода...

 ОЛЬГА КУШНІР

Як вам спиться, отче Маркіяне,
Там, у позасвітньому віку?
Ваші мислі й слово тут не в'януть,
Хоч яку їм кривду... Хоч яку
Сіє зваду недруг беззупинно
Не в чужому — в отчому краю...
Але други руки нам дають
І пливуть Дністрові води синьо.
Під горою Білою органно
Б'є вода цілюща й неземна,
Начебто карбує імена
Маркіяна, Якова, Івана.
Нас підносять високо, до мрії
Голоси русалок і світань.
А вона - преславна Руська трійця
В галицьких оселях, як свята!

II

Сходять на гору Білу
Генії і творці.
Там Маркіян несміло
З читанкою в руці
Каже: "О юні други,
Гляньте, краса яка!
Дихає вітер в груди
 Соснам і ластівкам.
Скоро підуть легенькі
Дощики до пори..."
Там, на горі — легенди,
Думи і прапори...

* * *

Вже Спаса. Відлітають бузьки
В чужу далеку сторону.
У лісі хруснула галузка
Старечим голосом. Війнув
Гірський вітрець грайливо-журно,
Він став на пестощі скупим.
Лише намистечко ажурне
Калині все-таки купив.
Вона збентежено зраділа Т
ак, наче милість дарував.
Ступала похапцем неділя
На Верховинський перевал.
Прорвавсь трембіти тужний голос
У синьооку далечінь.
І в золотистий житній колос
Сховав загублені ключі.
Сумних веселиків крилатих -
їх клекіт ніжний і п'янкий,
Він ще у силі подолати
Країни і материки.

Нехай летять, як час на струнах
їх білосніжних, дужих крил...
Вже Спаса. Вже медовий трунок
Стрімку вершину підкорив.
Вже незважає наше літо
На проминання всіх епох.
І тільки день, як дід столітній.
Стоїть, зіпершись на ціпок.

* * *

Зелені свята, зелений сум...
Верба затято плете косу.
Я наче марю зеленим днем,
А час поволі вершечки тне
Погожій миті. І мрії — теж.
Ти навіть щіпок не підбереш.
 Бо вже отави давно стоптав -
Безсилий велет, безкрилий птах.

Який же дивний маленький світ.
Йому не спити вишневих віт.
Однак зелені, однак цвітуть!
А теореми і там і тут...

* * *
Ой голосить ворон: кру-кру
Над степами і над полями.
Я сховаю свою журу
Під рожевими окулярами.
І побачу яскравий світ
Наче рай - безмежний і чистий.
І не дасть мені візаві
Ні роботи, ані спочинку.
Тоді стану в майстернім "па"
Край нагір'я, чи, може, прірви..

Зірве листячко листопад,
Душу вирве.
Я повірю нечесній грі
Так наївно-натхненно.
Милий Боже, прости за гріх
Нездійсненний.
І не вчинений, бо хіба
Мою душу здолає Каїн?
Є молитва, і є мольба —
Благодаті чекати.
Ой голосить ворон: кру-кру
Над степами і над полями.
Чи сховаю свою журу
Під рожевими окулярами?

* * *

Тиха розмова і келих вина,
Слово до слова: - Ти в мене одна!.
Тільки гірка перестояна кава,
Тільки ясніє легка сивина.
Вже полуденок. Дерева в імлі,
Пристань чатує сумні кораблі.
Як згримувати сивини ілюзій?
Фарби такої нема на землі.
Ходить світами душа молода.
Не метушися — уже середа.
Божа правиця сотворить неділю!
Дай мені руку — я серце віддам...

Більше поезій Ольги Кушнір читайте на сторінках "Дзвону", число 1, 2012 рік. 


EmoticonEmoticon