3/15/2012

Зоряне есперанто

Марія
ШУНЬ

Автошляхи.

“ Аеросвітом” у світ,
що в ньому
поезію на полицях книгарень
змінено на довідники
з автомобільних шляхів –
о, Львів стає таким авто-містом!


Відсуну статинну герань з вікна
у податковий колектор півмісяця –
о, Львів стає таким пригазованим таксо-містом!
Таким статистом
при инших великих містах-авторах!

...Заберу в неба
його нічну складову,
і залишиться тільки
сонячний натюрморт
з його безтурботною птахою-індіго –

без автострад і лиш
із томиками поезій в руках – на пляж –

з вокзалом у серці,
з цілунком, запханим у цілунок,
як лялька-мотанка, як авторесса, як саквояж –
літом націло без розлучань
на кінетику слова зайвого, –
і протягом дня такого
все недоціловане зцілиться!

І тоді я скажу тій герані нічній,
що моя любов для тебе
як несанкціонований мітинг,
як ловля зайців в ноосферному заповіднику,
як заломлене скельце від сонця
із видом на Антарктику –
лишень кілька метрів
аби зігрітися!
І та герань із вікна
тобі все переповість
на відстані,
бо що ж таке сонце є
як не акумулятор до тебе!

По дорозі в нічну герань,
перейшовши поріг, на підлозі з людини бачиш
металевий гребінчик із чорною шпилькою –
(мацаю свою голову,
мацаю дзеркало)
про
недоцілований день,
як чийсь детективний роман
під подушкою із автомобільних шляхів...
Про мій і не мій вже Львів...



Тісто

Я зі своїм коханням
йду в рукопашний бій –
міситься м’якуш вершин-інтер’єрів,
а життя буксує собі
біля пекарних долин.

Я зі своїм випеченим коханням –

наче душу його прогнали
через вистрій шпіцрутенів,
душу, котра про кохання
виключно пише тріллери,
дикозасмучені,
перепечені.

А довкола із тіста
пишні будинки, де
на подушках погорда
в золотому кокошнику,
нарум’янена,
а любов попід ліжком
мнеться-переминається...
Натирає собі
прісні боки.



***

від блакитного степу
Аккерманського молока –
стеля над моїм чолом
падала в ноги

а мені причулося
наче “пугу із лугу”
із десятого поверху квітки –
бджола віддалилася на епоху
я ж приблизилася до стелі набіло

степ позіхав а крізь нього
телевізор супився
скупими
пост-степовими новинами

сутенів
і позгашував всі лимани
дикторка згасила
останній екран
і пішла у ковилячий спокій
із лампадкою сови

болото із жаб неонно світилося
глуха тетеря як полковник Ніс
сторожувала екран
гетьманщини
я розбудила підпадьомку
вона держала ноту
високо як Матвієнко

а новина ж то вся була –
про 11 парків 2 заповідники
та 10 лиманів підписаних на збереження президентом-Ющенком

тятива солов’я
напнулася сагайдаком, -
ох як тяжко солов’їна його відроджується!
мальва із соняхом
переплутали всі кольори
від стріли

синя перга із люльки батька-отамана
стала озером-оазою
я сідаю на його човен
відчалюю від екрану
залишаючи за сонцем
золотий жмих

степ відпочив
від серпастої та молоткастої дикторки
із лампадкою сови
залишив для мене
лише стелю

кулі відстрілялися
куріпки відродилися
глухівським полковником Носом -
зробили пластичні операції хрящів
аби краще нюхали
Батуринську зраду
аби їх не підводив більше ніс...

...ограбований караван-кибитка
притулився до ніг
кам’яної бабуні
зі Сатурна спущеної
і схрестив як і вона
на животі руки –
все беріть –шовки-адамашки
не віднімайте лиш
Світу білого!
живота...

очерет засолював себе за ними
на вічне збереження
на вічне літо
століттями його коричневі шапки-бирки
згадувалися ще у літописах!
і його статус “чорного клобука”
не давав спати білоголовим

вони окопувалися
у водяних шанцях –
своїх праматеріях -
і у відповідь стріляли
в час...

срібляста юга
їх рятувала
від чорного знищення

і мертву воду відділила
від живої

я сама бачила
як небо по ринві
напоїло згадку про них –

я все ще
їх пам’ятаю
тих кипарисних горластих дів
у білих таких
хитроприплетивах

а козацька сурма
хоч і казала що їй
все по цимбалах
аж маленьке дівча
забилося в ній
то сурма стрепенулася –
не цимбальна вона!

а на розпутті
перед екраном
дикторки степу
стоїть перебендя-камінь
і з під нього частенько
злітає літературний дробіт –
просто в Ніс
того полковника з Глухова
розбиваючи
сові лампадку!

а назавтра екран розкаже
про далекі індонезійські новини
про вувузели із Пару футбольного...

я зі стелі їх точно чую
і неволю їх
арканом квітки
вувузелю їх вуздечкою синьою...
овва...
вовтузуся...

Більше читайте у журналі "Дзвін", число 1 за 2012 рік.
-------------------------

Марія Шуньпоетка, перекладач, етнолог, публіцист.
Народилася 22 січня 1962 р. в м.Городку (Соляному, Ягеллонському) Львівської обл. Закінчила факультет іноземних мов у Львівському державному університеті ім.І.Франка. Працювала у Львівському Національному музеї, археологічній експедиції Тустаньської фортеці в с. Урич Сколівського району, а також у Львівському Інституті Народознавства. Авторка декількох поетичних книг, співупорядник літературно-художнього альманаху «Літпошта» (К.: Видавництво Жупанського, 2009) та упорядник антології «ЛяЛяК» (Львівська Літературна Криїівка) (Львів: ЛА «Піраміда», 2010).


EmoticonEmoticon