Перейти до основного вмісту

Публікації

Показано дописи з Березень, 2012

Доктор і Професор або На шляху поступу

Левко Різник
Роман-есей

Львів, 18 січня
"(Змилувався Бог над раком, змилуєсь над нами: тож нам буде добре жити Під штирма панами." З казки І.Франка "Опозиція".)

Но, воістину так! Кандидатом на вибори до Державної Ради Франка ніхто не хоче.
А йому - ніби сего конче треба!
Не хочуть, помимо урядової партії та польської шляхти, і свої - народовці з москвофілами, "сконсолідувавшись" у єдиний виборчий комітет, - коли консервативному попівству прийшло на гадку не допустити радикалів, а найперше перетяти дорогу найстрашнішому радикалові - доктору Франку!
Тепер, як свідчать листи Тимофія Микити (чесного чоловіка з чесних із села Коровник біля Перемишля), що й народ не хоче...

Правда верховинця

У Рунгурах по-доліський Чути співаночки, В жінки видно з-під Спідниців білої сорочки. З гуцульських коломийок.
У передмові до книги новел Василя Стефака «Примови проти Темряви» Ольга Слоньовська, знана в Україні як відомий критик-літературознавець, почала з такої імперативної антитези: «Початок третього тисячоліття у світовій літературі проявив далеко не оптимістичну ситуацію: титанів пера з якоїсь причини раптом не тільки поменшало – вони майже взагалі зникли». І тут же з абзацу: «…мені до рук потрапили новели з пречудової книги Василя Стефака…» Отже, якщо «титани»в світі зникли, то в Україні ось є, -- з огляду на те, що українську літературу за окупаційних режимів мали за маргінальну, до «світової» – не причетну.

Лишив людям пісню

Якось ще в студентські літа мені довелося бути на одній приватній забаві. Товариство, що зібралося, було по молодечому безтурботне і веселе. Було гамірно. Всі намагалися розповісти щось веселе і перекрикували один одного. На вершині цих молодечих веселощів один юнак, вже трохи старший за присутніх, взяв в руки гітару і вдарив по струнах. Всі обернулися до нього чекаючи, певно, батярських куплетів, які він вмів майстерно виконувати. Та Славко (так звали юнака), перебравши кілька акордів, заспівав високо емоційно, проникливо і в той же час глибоко інтимно : «Порвались вже гітари струни дзвінкі, вже осінь і осінь в серці моїм». Це було танго, - щемливе і сентиментальне, наївне, а тому щире. Танго про втрачене кохання і втрачені сподівання. Все товариство принишкло і з замилуванням слухало співця.

Недожер (казка)

Марія Гайдук
У темному лісі, глибокій печері, серед гір скелястих жив страшний Недожер. Він був дуже відлюдькуватий і тому оселився у найпохмурішому, на його погляд, місці. Вхід до печери ховав бурхливий водоспад, сіючи навкруги водяним пилом день і ніч. Взагалі-то Недожер мав старовинний замок із високою вежею. який стримів на верхівці гори. Замок дістався Недожерові у спадок від багатої прабабусі.  Там працювала сила-силенна слуг, навіть військо маленьке власне було. Але Недожер, привчений люблячою прабабусею любити тільки себе, не хотів ні з ким знатися.

Із книги «Дунай»

Володимир Каліка
Особистість
По груди у квітах центурії, Живе на своїй території, По серце – у рідній історії, –
Тому, що козак Мамай.
Не знає ні фальші, ні зиску, Знайшов у фольклорі прописку. Рідний степ йому – за колиску, –
Тому, що козак Мамай.
Не вникає в дискусію глупу, Інвестує батьківську халупу, Олігархам не лізе в душу, –
Тому, що козак Мамай.

Дмитро Вергун з Городка

Ніхто з вихідців Галичини, що пішли працювати для чужих культур, не зумів зробити такої запаморочливої кар’єри, як він.

Учень всесвітньо відомого славіста Ватрослава Ягича, під керівництвом якого він, так само, як і Іван Франко, захистив докторську дисертацію, а відтак за його рекомендацією був залишений викладати російську словесність у Віденському університеті. Був редактором журналу «Славянский век», завідував відділом однієї з найпрестижніших російських газет «Новое время», викладав у навчальних закладах Петрограда, був доцентом всесвітньо відомого Московського університету, мав професорську кафедру Іркутського університету, брав участь у Паризькій мирній конференції 1919 р., де вирішувалась доля України, працював професором у Ризі, відтак була довголітня викладацька кар’єра в Празі і нарешті професорська кафедра Х’юстонського університету в штаті Техас.

Як юності оголеної спалах...

Іларій ЛЯХОВИЧ

ПІНГВІНИК

Було,
в магазині
в холодному осінньому місті,
серед інших звірят
вибрав собі мій синочок
пінгвіника, якому,
як і моєму синочку, -
було теж холодно,
самотньо
і тривожно...
Два серденька
недаремно тягнулись одне до одного
серед життєвих тривог
і подиху криги
з жіночим іменем...
В чужому місті,
холодному місті, місті
опалого
листя
...І пропащих надій...

Василь Стефаник і розвиток новелістики на покутських теренах

Коли відзначалося сторіччя від народження русівського генія, видатний український літературознавець, професор Чернівецького університету Василь Максимович Лесин (1914-1991) обнародував у малотиражному відомчому збірнику „Українське літературознавство” простору добірку „Вінок шани Стефаникові”, складену з відповідей 25-ти тогочасних українських прозаїків на запропоновані ним запитання про час та обставини першого їхнього знайомства з новелами великого майстра та про вплив на їхню подальшу письменницьку долю. 
Будучи яскравим взірцем господарського дбання про джерельну базу філологічної науки, аналогів якому не так уже й багато спостерігалося тоді, а в наші дні ще менше, „Вінок...”роботи буковинського вченого і нині слугує та й буде слугувати осягненню незвичайного резонансу творчості новеліста з Покуття в українській і світовій літературі. „Нехай ціпеніє з подиву світ – кожна маленька новела варта драми Шекспіра.

„Зроби собі бодай світлину”…

Мирослав Лазарук. „Цісарська дорога”: — Чернівці, «Букрек», — 2011. — 135 с. ---------------------------------------------------------------------------------------------
1. ...Зрілість у поезії. Що це?.. Ну, – вже, очевидно, – не просто якийсь собі набутий набір засобів, аби знічев’я здивувати читача чи критика карколомними версифікаціями, або сенсовно наглухо непроникною системою віршування, і згодом громогласно декларувати якусь, нібито, новітньо-незбагненну філософію „просунутих” образів у епатажних авторських коментарях на персональному творчому вечорі. ...А все ж, що воно таке: коли, можливо, ще не все знаєш – „як треба”, одначе вже точно збагнув – „як не слід”?! ...Припускаю, що це, коли людські душі самочинно туляться до тебе й ти відчуваєш їх, як себе самого. Й ліричні діалоги з ними – неквапливі та неконечні, й вони дають спромогу бачити далеко поза твоїм звичним зором. Напевне, що так!.. Та це, зрештою, – лише далека дорога до істини!

Коли Бог “поза зоною досяжності”

[Юрій Щербак. Час смертохристів: Міражі 2077 року: роман. /
– К., Ярославів Вал. – 480 с.]
--------------------------------------

Жанровий сплеск фантастичних романів не оминув і покоління “шістдесятників”. Фантастичні обриси життя зі своїми безкраїми можливостями мімезису (художнє наслідування світу), з відсутністю диктату реальності уможливлюють інсталяцію в художній світ твору безмежний набір тем. 
З цього боку згаданий жанр вигідний найбільше. Вочевидь тому колишній (якщо бувають колишні) “шістдесятник” вдався до своєрідної “езопової мови”, долаючи тим самим нав’язливий сучасний часопростір, виходячи на позірно нові горизонти художньої реальності. Таким чином автор забезпечив собі територію свободи, в якій намагався представити читачеві майбутній, 2077 рік Божий, в якому процеси, що тривають тепер (глобалізація, анексія прилеглих територій російським світом, розвиток Китаю) досягають крайніх форм розвитку.

«Сказати світові: я є, я жива, я існую…»*

Пахльовська Оксана. Ave, Europa!: Статті, доповіді, публіцистика (1989-2008). ― К.: Пульсари, 2008. ― 653 с. --------------------------- У залі очікування Відновлення української державності переакцентувало увагу українських інтелектуалів з ідеї самостійності держави на проблему її утвердження та змістового наповнення. Ключовими стали питання колоніального й постколоніального дискурсу ― подолання ідеологічного спадку минулого та віднаходження Україною, українською спільнотою свого місця у світі. Психологія постколоніального соціуму з її патологіями (як-от криза тожсамості, національне безпам’ятство), маргінальний статус і неконтактність культури, емансипація громадянства від держави і становлення громадянського суспільства ― саме ці питання опинилися в центрі уваги знаних публіцистів: Івана Дзюби, Євгена Сверстюка, Оксани Забужко, Юрія Щербака, Миколи Рябчука та інших.

Сторожня

Володимир Пішко

Балада про дзвін

Чи це було, чи не було –
Сказати з певністю не можна.
Стоїть-мовчить гора Сторожня
При в’їзді у моє село.

Та кажуть люди, що на ній
Колись була вежа висока,
А з неї змінний вартовий
Округу міряв гострим оком.

Люблю тебе, весняний світе

Леся
СИДОРОВИЧ

НАРЕЧЕНА-ЯБЛУНЯ
Коли прокинуся ранесенько у травні,
Побачу наречену за вікном.
Ще бджоли сонні, ще хмаринки ранні
Закутані в легкий серпанок сном.

Вона стоїть, легка і білосніжна,
Як Афродіта, в піні та шовках.
І білий колір травам очі ріже,
І від краси замре в польотів птах.

Казка про лісовика

ГАЛИНА
СМЕРЕЧИНСЬКА

КАЗКА ПРО ЛІСОВИКА

У зеленій шапці лісу,
Там, де сон гамак свій звісив,
У хатинці біля броду
Жив дідусь білобородий.
То маленький лісовик,

Дармувати він не звик.

Погашений світильник

Василь ГЕЙ

БІЛЯ РІДНИХ ВОРІТЕЦЬ Тиждень тому їх мені розчинили дві червоні сироїжки: “Добридень! А ми тебе чекали раніше, сподівалися привітати й порадувати ще молодими. А зараз, бачиш, уже змерхли і зморхли, тож ти до нас, мабуть, і не признаєшся, пройдеш мимо або зіб’єш наші капелюшки ногою…” Ну що ви, мої любі сестрички, не можу я вас обминути, обманути ваше чекання. Хоч волів би, аби зустріли мене й земляки-боровики, та, видно, забарились вони сеї осені з виходом на люди, а може, я привітаюся з ними вже за хатою, в соснині. Вам же вклоняюся, вас вітаю як пам’ять праотчого краю і роду свого полісянського.

Оборонець українських світочів. Романові Гораку – 70!

До свого вагомого ювілею найвизначніший франкознавець (і не тільки!) сучасності (очевидно й майбутнього!) Роман Горак підійшов із великим творчим літературознавчим доробком. Принаймні на сьогодні содіяти щось подібне нікому не вдалося. Та й подвижників між нами небагато. 
Хоча ще, можливо, будуть, якщо до кінця не знищать потуги української національної сили та не зроблять нас і майбутнє покоління українців яничарами. Ідеологія московських та інших чужоземних загарбників працює на повну потужність. Душать як економічними, так і моральними та всілякими іншими засобами.

Спізнений символізм вигнанця

Лесич Вадим. Вибрані поезії / Упорядкування та передмова Тараса Салиги; дизайн Інги Супрунюк. – Серія “Розсипані перли”. – Ужгород: Ґражда, 2010. – 416с. : іл.
--------------------------------

Вітчизняні видавництва, які системно займаються перевиданням української класичної літературної спадщини, можна перелічити на пальцях однієї руки. За 20 років незалежності реально зроблено дуже мало.

Зрозуміло, що найбільш “лакунним” у цьому плані залишається наше літературне ХХ ст.: насамперед не здійснено масштабних перевидань творів письменників, які колись визначили головні естетичні тенденції своїх періодів – міжвоєнної Галичини (П. Карманський, В.Софронів-Левицький, І. Керницький, Г. Лужницький,), еміграції (Л. Мосендз, О. Стефанович, Н. Лівицька-Холодна, О. Лятуринська, Г. Журба, Ю. Косач) та післявоєнної діаспори (О. Ізарський, Л. Полтава, В. Гайдарівський та ін.).

Тиждень ненависті, тиждень любові

Юлія Бєлова
РОМАН

Сниться. Море. Море твого дитинства. Не кіношно-бірюзове, а прохолодно-синє. Без тайфунів, акул і гниючих водоростей. Просто море мінус переповнений тілами і галасом пляж. Про всяк випадок вимикаєш звук. Жаль, не чути плюскоту хвиль. Проте ніхто не верещить -«Куда- ти- полєз- я - сказала».
Чудовий ранок. Сонце ще лінується, не демонструє свою владу, море спокійне. Вода прохолодна. Прозора. Заходиш повільно, розглядаючи дно. Тобі важливо відчувати дно. Не лише через те, що ти не дуже вправний плавець. Тобі важливо контролювати ситуацію.

В лоджії

Володимир Вознюк

Увечері після спекотного дня в лоджії приємно, затишно. Так само сприймаєш і початок ночі, та їй повністю довіряти не варто – обдурить. Спочатку розслаблює, заспокоює прохолодою, але настає момент, коли вона гострими голками холоду катує безборонне, беззахисне тіло, випробовує людську витривалість і загартованість. Нині мене у цьому переконує власний досвід. А причина теперішнього перебування в лоджії, видається, сягає коренями у партійні збори кінця 1980-х років з порядком денним: «Про аморальну поведінку секретаря партбюро Токаренка Івана Олександровича».

Філософ з пензлем в руці

Час від часу Бог посмішковується собі з людини, як добрий батько з улюбленого дитяти. Чому б ні?! Хто, будучи батьком, цього не робив?! То ж щастя спостерігати, як дитя приймає жарт всерйоз, морщить чоло, думаючи, як вийти зі становища.

Так Бог жартує собі, наділяючи великим даром людей із найпростішими, а то й комічними прізвищами. Сміючись з людських оцінок, селянську дитину із прізвищем як прозвиськом – Патик – Бог наділив талантом великого живописця, якого ставлять поряд з найвидатнішими художниками сучасності. (У нас в Галичині звична і часто вживана фраза: «Що я тобі – патик?», тобто нікудишній чоловік. Про Патика-живописця чув недавно ту ж саму фразу, але означала вона зовсім протилежне. Коли одному маляреві я сказав: «Художнє завдання у цій твоїй роботі Патик вирішив би знаменито, я не сумніваюсь», той відреагував словами: «Що я тобі – Патик?!»)

Зоряне есперанто

Марія ШУНЬ
Автошляхи.
“ Аеросвітом” у світ,
що в ньому
поезію на полицях книгарень
змінено на довідники
з автомобільних шляхів –
о, Львів стає таким авто-містом!

Майстер з характером

В одній із гострих інвектив Петра Скунця (“На смерть Білозіра” (2000) ), спрямованій проти, на жаль, такого впізнаваного явища, як львівське (варіант всеукраїнського) хрунівство, присутньо чимало болючих, але справедливих рядків.

Однак є у цьому творі й притаманна Скунцевій музі антитеза. Бо Львів – це місто не лише псевдопатріотичних міщан-холуїв, а й мужніх українців-галичан, не лише “годованих зайд”, а й героїв, що вміли боротися та вмирати за свободу народу.

Звернення до сучасників у П.Скунця промовисте. Як антитезу перевертням ліричний герой виділяє серед інших і Тараса Салигу. Для мене ж сучасний Львів найперше і передусім – це професор Тарас Салига. Якщо точніше, то професор та його різнорівнева семіосфера – його ідеї, книги, проекти, друзі, учні, родина.

Універсум українського фольклору

Кирчів Р. Ф. Двадцяте століття в українському фольклорі. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2010. – 536 с.  ---------------------------
Визначний український фольклорист і літературознавець, професор Роман Федорович Кирчів у рік свого 80-річчя презентував дещо незвичну монографічну працю – студію «Двадцяте століття в українському фольклорі». 
Така незвичність полягає у тому, що наукова громадськість знає цього вченого передусім як авторитетного дослідника «класичних» тем української фольклористики – так, його монографії про роль і місце українського фольклору в польській літературі періоду романтизму та фольклорно-етнографічну діяльність «Руської трійці» вже давно стали класикою української філологічної науки.

Ходить світами душа молода...

 ОЛЬГА КУШНІР

Як вам спиться, отче Маркіяне,
Там, у позасвітньому віку?
Ваші мислі й слово тут не в'януть,
Хоч яку їм кривду... Хоч яку
Сіє зваду недруг беззупинно
Не в чужому — в отчому краю...
Але други руки нам дають
І пливуть Дністрові води синьо.
Під горою Білою органно
Б'є вода цілюща й неземна,
Начебто карбує імена
Маркіяна, Якова, Івана.
Нас підносять високо, до мрії
Голоси русалок і світань.
А вона - преславна Руська трійця
В галицьких оселях, як свята!

Другий лауреат Літературної премії імені Григорія Кочура

В українському літературному просторі існує кілька премій на вшанування праці перекладачів. Найстаріша — Премія імені Максима Рильського, заснована 1972 р. Її присуджує Національна спілка письменників України за досягнення в галузі українського художнього перекладу. 
З 1989 р. журнал „Всесвіт" присуджує Премію „Аrs Тгаnslаtіоnіs" імені Миколи Лукаша за найкращі переклади й перекладознавчі праці, опубліковані за рік на сторінках журналу. Посольство Франції в Україні відзначає найкращий український переклад із французької мови у рамках Премії імені Григорія Сковороди з 2001 р. Від 1981 р. існує Міжнародна літературна премія імені Івана Франка НСПУ, яка присуджується за переклади й популяризацію української літератури за кордоном.

Імпресіоністичні новели Богдана Сікотовського

У малопомітному перерозподілі творчих ресурсів Богдана Сікотовського, з чим з року в рік відбувається інтонаційне збагачення поетико-смислової палітри його малярства, головну роль відіграє життєвий досвід. Навіть корегування ока щодо спроможності «відловлювати» і систематизувати світло й колір підпорядковане тій же загальній властивості світоглядного порядку.

Минає двадцять років, як вперше співробітник Головного управління статистики у Львівській області, випускник 1973 р. механіко-математичного факультету Львівського університету ім. І. Франка відгукнувся на пропозицію відомого мистецтвознавця Христини Саноцької оприлюднити плоди свого малярського захоплення на персональній виставці. Відтоді почала мінятися сама ритміка його творчої праці, яка в дечому нагадувала робочу хроніку професійного митця.